Слово як магія, або післясмак Всеукраїнського диктанту національної єдності
Цьогоріч Радіодиктант національної єдності точно не залишився непоміченим. І мені дуже прикро за те, що така прекрасна ініціатива здійняла стільки галасу і принесла негатив для багатьох. Щороку я обов’язково знаходжу час, щоб долучитися до написання Радіодиктанту - часто разом з учнями та колегами, за шкільними партами, як у старі добрі часи. Це не просто участь у заході - це моя маленька традиція. З щемким хвилюванням, знайомим ще зі шкільних років, з гарним настроєм і вірою в те, що мова нас справді єднає. Мені сподобався текст, який цьогоріч підготувала Євгенія Кузнєцова. Такий собі життєствердний, теплий і навіть трохи сонячний . Про те, що треба жити - не колись потім, а просто зараз. Щодня, щохвилини. Помічати життя довкола, любити його і себе в ньому. Текст, який змушує задуматися про важливе. Я не хочу коментувати начитку диктанту. Я б не зробила це краще. Цей допис не про критику. Я насправді дуже поважаю Наталію Сумську - вона чудова акторка, і я щир...