
Ось нарешті він прийшов - цей найбільш довгоочікуваний день року. День, який з вересня видається таким неймовірно далеким. Проте вже з початку травня його з радісним хвилюванням однаково нетерпляче чекають і діти, і (чого гріха таїти!) вчителі. Цей День останнього дзвоника... Для мене це найсумніше свято з 1991 року. Неймовірно, але протягом останніх 29 років я пропустила його лише двічі! І ось воно, це свято з пустим шкільним подвір'ям, яке не зустрічає сьогодні галасливу юрбу, не проводжає останнім дзвоником цьогорічних випускників. І я тихо, егоїстично радію, що мої діти (мої учні) не прощаються ще сьогодні зі школою, у них ще все попереду. Але й вони, впевнена, чекали нагоди гарно, святково вбратися, прийти сьогодні на останній у 2019-2020 н.р. шкільний урок і попрощатися зі школою аж до вересня. Прикро, що не відбудеться наш традиційний похід з класом до лісу - з іграми, з пікніком, з радістю від щирого дружнього спілкування і шаленою втомою в кінці дня... Хоча хтозна, що н...